Набралися хороших емоцій, переглянули чудові ролики, де війна, як у кінофільмі для дітей і підлітків: загиблі та полонені лише вороги, горить тільки їхня техніка, ми наступаємо, а вони втікають? Так утікають, що їх догнати не вдається. А коли догнали, то всі слухняно стають на коліна й чекають на відправку на відгодовування в наших найгуманніших у світі таборах для полонених. Ми занадто захопилися війною, де нема наших загиблих, нема розбитої нашої техніки. А ще баланс виключно в позитиві. А війна – це ще й баланс. Баланс ресурсів і втрат: людей, бойової техніки, територій. Чужих, які наше МЗС так поспіхом уже обіцяє повернути ворогу, і наших, які ворог зараз, під прикриттям шумових ефектів Курської офензиви, почав захоплювати із ще більшим темпом. От за тиждень починає приходити протверезіння. І що, що там удалося захопити більше, ніж ворогу за весь рік? Тут наша земля з великими містами, яких більше нема, а незабаром ще багатьох не стане. А там ліси, болота й дрібненькі села. І майже жодного реально стратегічного об’єкта, за який хоч торгуватися можна. Отака собі лісова пастка. Ще гірше те, що в цьому балансі набутків/втрат маємо вельми нехороші натяки. Чомусь особливо активно ворог став займати важливі території якраз під прикриттям димової завіси переможних репортажів з Курщини. Ми й не помітили, як за тиждень на Покровському й Торецькому напрямках карта бойових дій змінилася до невпізнання. А ще ми мусили відійти з останньої ділянки Оборонної Лінії Порошенка, яка протрималася 10 років. Що для багатьох виявилося несподіванкою, ворог на порятунок Курщини не відтягує свої війська з основних фронтів, підтягує переважно резерви. І їх настільки багато, що наше щастя полягає в хаосі командування й незлагодженості їхніх дій. Інакше вже б і на Курщині було геть важко. Їхні фронти через Курськ не просіли. А наші підрозділи? А їх, як самі бійці сповістили журналістам Financial Times, забрали з найгарячіших ділянок фронту. То хто ж кого покарав? Мене не покидає відчуття, що були якісь домовленості чи розрахунки. Й мав бути якийсь великий розмін. Достатньо амбітний і хоч чимось прийнятний для українців, який би виправдав навіть зрадницькі домовленості. Але щось пішло не так. Або глибокий прорив на Курщину аж до АЕС не пройшов, бо для цього треба рівень Залужного, а Сирський якісно виконав лише те, що міг, як і на власній ділянці під час Харківської офензиви. Пригадуєте: прорив біля Балаклії. А стратегія – це дещо більше. Або хтось у ворога щось обіцяв, а потім… Ну, про «отця Онуфрія й Ольгу» повторюватися не буду. Але фізіономії на отій злощасній ставці вказували на те, що наші очікуваного не отримали, а ворог якраз скористався й зараз лише примножить успіх… У будь якому випадку щось не так сталося з балансом і отим шахер-махером наперсточників, де береш чуже й на короткий час, а віддавати мусиш своє і назавжди (чи на дуже довго)…